праця. Тоді він знову почав запрошувати мене до парку…
— Нє, — говорив він. — Їй богу, прийдіть! Там, наприклад, увесь цвіт нашого города збирається. Це ж прямо таки Бульйонський ліс! (він так і сказав „Бульйонський“). З одного боку, дивишся, прийдуть народній комісар, з другого — ідуть сливки художества. Недавно бачив, наприклад, отого художника… Пам'ятаєте?
Мені раптом забилося серце. Кілька останніх днів я навіть спеціяльно блукала по городу з надією зустріти Чаргара. І тому, коли діловод сказав мені, що бачив його в міському саду, одразу ж рішила поїхати туди.
Як тільки смерклось, я негайно пішла до автобусної стоянки. Там сіла на шостий номер і за півгодини була вже біля входу в міський парк.
Стояла тепла й прозора осінь. По алеях шелестіли парочки. В глибинах гаїв падало листя. Коли я зупинилась на дальньому горбику, мені здалося, що йде частий дощ. Я тоді подивилась на небо — воно було криштально чисте, і його тиха бірюза ласкала мої очі. За парком, десь на польових гонах, співали дівчата. Я згадала нашу провінціяльну дичавину й шведські могили. З-за дерев сходив місяць. Мене затривожило. Передчуття зустрічи з Чаргаром після довгої розлуки примушувало моє серце то стискатись, то прискорено битись. Хвилинами мені навіть здавалось, що цей вечір буде
