Я підвелась і підійшла до дзеркала. Я знала собі ціну, але такою прекрасною я ще себе не бачила. Тоді мені ще ясніш стало, що Чаргар сьогодні свідомо й проти бажання відштовхує мене від себе. Для мене ясно стало, що він запобігає більш інтимних стосунків між нами. Він чомусь (це вже для мене ясно було) боявся їх.
Але мені вони були потрібні, як повітря, бо тільки такі відношення приводили мене до останнього, невідомого мені закутка людської душі, що в ньому найкраще мусили віддзеркалитись химерні озера загадкової дали.
Я сказала, що йду додому; він запропонував провести мене. Я відмовилась. Тоді між нами виник іще такий діялог:
— Так от, не турбуйся, я сама піду, — сказала я. — Але дозволь нагадати, що я подобалась тобі за одвертість… правда, за одвертість?
— Нуда, — сказав Чаргар.
— Так от, одвертість. Міщанська умовність не дозволяє жінці першій заговорити про кохання. Я від цієї умовности далеко стою й тому кажу тобі: я безумно кохаю тебе.
— Я це знаю, — холодно сказав Чаргар.
— І ти, очевидно, знаєш, що я досі не знала мужчини?
— І це знаю.
— Так от, я хочу, щоб ти був моїм першим мужчиною. Я хочу віддатись тобі.
