— Тебе ніколи не мучила даль? — раптом спитала я.
Він помовчав. Я його знову спитала. Він забрав свою руку з моєї талії й сказав якось неохоче:
— Я тебе не розумію!
— Ти мене не розумієш? — здивовано спитала я, бо мені і в голову не могло прийти, що Чаргар міг мене не зрозуміти.
Тоді плутано почала виясняти свою мисль.
Від абстракції раптом перебігла до конкретних засад. З одного боку, мою даль було обумовлено певними соціяльними взаємовідносинами, з другого — вона мені стояла якось самітно, одірвано від життя, від його буденних інтересів. Мені перший раз довелося відповідати на пряме запитання, і тільки тоді я зрозуміла, яка без кінця складна проблема стоїть переді мною. Це трохи збентежило мене, але зате ще з більшою силою спалахнуло в мені бажання пізнати цю таємну даль.
Я, очевидно, плутано говорю, — сказала я. — Але ти не можеш не розуміти мене. От що: віддайся, будь ласка, на волю інтуїції — і тобі все буде ясно.
— Мені вже ясно! — раптом сказав Чаргар.
— Значить, і тебе мучила?
Він щось хотів відповісти, але потім якось нервово відкинув назад волосся й перевів розмову на иншу тему. Від нього повіяло холодком. Я спитала, чому він ухиляється від відповіди. Чаргар став
