свій піджак, наче збирався відрекомендуватись якомусь начальникові, і звернувся до незнайомого мужчини:
— Так що дозвольте вас запитати: ви, здається, художник Чаргар?
— Так, я — художник Чаргар, — сказав мужчина, і таким м'яким і приємним баритоном, який я чула тільки в любовних романах. — Чим маю честь служити вам?
Я здригнула. Хіба я могла не здригнути? Мені довелося сидіти поруч із славетним маляром нашої країни. Присутність художника так схвилювала мене, що я відразу спалахнула й відчула, як мені загорілись уші.
Чаргар повернув голову й уважно подивився на мене. Можливо, він подивився звичайними очима, але я тоді не могла витримати цього погляду й знизила вії.
Кук говорив, що він давно вже знає художника й давно вже хотів познайомитись із суб'єктом (він так і сказав „суб'єктом ) незрівняних Чаргарівських картин. Тоді художник його поправив: „Ви, очевидно, хотіли сказати творцем?“. Діловод розвязно сказав, що під суб'єктом він саме це й мав на увазі.
Потім сиділи мовчки й дивилися, як горять дроти синім бляском (трамвай летів після дощику). Десь кричала сирена. Кук похилився й почав засипати. Тоді художник сказав:
— Я маю честь говорити з дружиною діловода?
