людина й прекрасно знала ціну своєму обличчю й своїй фігурі (моя сусідка була високою й тонкою щукою й до того з перебитим носом). Але вона зі мною відводила душу, і я їй з охотою допомагала в цьому. Мені було відомо, що товаришка Ульяна дуже погано живе із своїм чоловіком, але про товариша Бе вона ніколи зі мною не говорила.
— Бідний, бідний товариш Бе, — тільки зрідка проривалось їй, і тоді вона глибоко зідхала.
Товаришкою Уляною, власно, і замикалось коло моїх знайомих. Всі ці люди були, на мій погляд, маленькими людьми, так чи инакше подібними до мене, і, очевидно, не могли допомогти мені вийти з того зачарованого круга дичавини, що загородив мені якусь таємну даль.
Колись після роботи до мене підійшов діловод і почав умовляти мене, щоб я пішла з ним обідати. Він говорив: „Позаяк“ (він так і говорив — „позаяк“) йому видали аванса й „позаяк“ сьогодні день його народження, він хоче трохи пошпацірувати зі мною на бульварі й випити зі мною ж пляшку пива. Я погодилась — і ми пішли. Ми пішли в б'єргалку, сіли за столик і замовили десяток раків. В пивній стояв гомін і стояв дим. Пахло п'яним запахом. Запах був різкий, перегорілий і одразу ж п'янив голову. Оркестра грала щось похабне з якоїсь похабної оперетки. Ми випили дві пляшки, і Кук почав тулитись до мене. Потім ми випили ще чотири пляшки. Тоді діловод почав цілувати мені лікоть
