Самотно виглядали кущі зрізаного комишу. Стояла тільки одна мисль із листа: „Ви щось надумаєте“. Це саме і є те, що його мучило весь час промешкання на санаторійній зоні. „Ви щось надумаєте“. Так, йому треба щось зробити. Це він давно вже знає. І автор анонімного листа, живучи з ним, не міг не підмітити цього. Хай ніякого метранпажа нема, хай Карно — фантом, хай він у стані летаргії, і все це важкі темні примари… Але він усе-таки мусить бути консеквентним. Треба найти в собі мужність. Правда, він уже має досить сміливости бути консеквентним: недарма в його душі зараз такий спокій і така ясна прозорість.
За рікою кричав санаторійний дурень. І крик його серед пустельної осени виділявся рельєфніш, і була в нім якась невимовна жура. Дерева поринали в золото сторожкового потопу, і крізь них ясно видно було далеку експериментальну фарму й кучугури. Стояла мертва тиша, і тільки гудок безшабашного потягу порушував блідий, осінній спокій. І зараз анарх відчував: пахне жовтим диким воском.
Він подивився на схід. Там стояла командна висота. Він згадав Майю, і йому зараз до болю захотілось почути її дзвінкий голос. І, коли анарх згадав, що вона тепер зовсім не та, що він, можливо, її тепер такою, як вона була на початку літа, ніколи вже не побачить, йому здалося: він загубив щось неможливо коштовне. Бо з цією командною висотою були звязані його кращі хвилини на
