Коли анарх вивів кепі на дорогу, побачив: недалеко стояла мініятюрна фігурка. То, очевидно, була мама кепі. Отже, кепі не збрехав.
— Живо! — кинув він руку кепі й зупинився.
Кепі побіг до мініятюрної фігурки, яка вже йшла йому назустріч. А коли кепі зійшовся з нею, мініятюрна фігурка, перекинувшись із кепі двома-трьома фразами, раптом повернулась і поспішно пішла до анарха. Це була мама кепі. Скоро він побачив виснажене обличчя обірваної єврейки. Була вона в лахміттях, однією рукою держала дитину, другою розмахувала, прохаючи почекати. Анарх пізнав її: цю єврейку він бачив у го́роді на бульварі „Перемоги“ в присмерках міських вечорів. Вона завжди стояла з простягнутою рукою.
Єврейка підбігла до анарха й хутко заговорила тим типічним акцентом, що його чути в кварталах єврейської голоти:
— Каспатін, ві такой блаґой дєло сдєлал. Я, каспатін, вас бґаґадаґю.
І, сказавши це, вона вклонилась анархові сливе до пояса й мовчки пішла.
Скоро дві постаті поспішно ступали по дорозі. І тільки коли вони зникли за експериментальною фармою, анарх, обгинаючи річні за́воді, пішов до веранди.
… Підйом знову підупав. Ішов він поволі. Зрідка він зупинявся на пустельному березі й дивився на осоки. Ріка несла свої холодні води в даль.
