Анарх зійшов на доріжку й пішов туди, де стояв натовп. Кепі пручався й не хотів іти до комендантської. Мусили взяти його під руки й тягти. Але кепі рванувся й висклизнув із рук. Тоді один стрілець підскочив до нього й розмахнувся:
— Ге-е-ех!
Удар був глухий — в спину.
Але в той же час другий удар у голову звалив стрільця з ніг: серед натовпу стояв блідий анарх, і на обличчі йому грала якась усмішка мало не з тваринним відтінком радости, наче цю сутичку саме для нього й розіграно.
Збитий із ніг стрілець підвівся й збентежено подивився на свого несподіваного ворога. Але й усі хорі також здивовано дивились на анарха. В перші хвилини всі розгубились. І тільки за якийсь час комендант зробив страшне обличчя й підскочив до кепі. Анарх і його відкинув сильним жестом на крок.
— Ну?
Голос анархові був надтріснутий, істеричний. В такі моменти виривається цілий потік слів, що за них ніколи не можна взяти відповідальности. Але анархові в цю мить вирвалось тільки „ну“.
Натовп мовчав, мовчав і анарх. І тільки коли над санаторійною зоною показався „Юнкерс“, анарх узяв за руку кепі й повів його через конторський плац на шосе. Ніхто з хорих не рухнувся. Тільки комендант крикнув анархові вслід, що він подасть рапорт на нього до головного лікаря.
