давить хтось своїми брудними руками. Я схоплююсь. Я горю ввесь. Я спішу їй на допомогу. Але підбігаю до проклятого місця й бачу — знову нічого нема!
— Так! — машинально повторював за Хлонею анарх.
І в таких розмовах вони часто просиджували цілі вечори. Їм ніхто не перешкоджував: два хорих виїхало, а метранпажа знову перевели на своє місце.
Для решти хорих залишилась одна тема: розмова про тих, кого виписували. І було великою несподіванкою, коли одного хмарного дня на санаторійній зоні зчинився енергійний гамір.
Прозвучав розбитий черепок міди: кликали на обід. Хорі мляво підводились із койок і сідали за стіл.
Раптом підвелась Майя й спитала:
— Хто вчора ввечері сидів за моїм столом?
Хто ж сидів? Ніхто нічого не знає! Для чого це їй? Вчора сиділа вона, а пізніш, здається, анарх.
Майя нервово підкинула плече й мало не скрикнула:
— Я питаю вас: хто сидів за моїм столом?!
Дехто навіть підвівся: чого їй треба? Тоді Майя вискочила з-за столу й розридалась. До неї підбігли й стали її заспокоювати. Їй подавали вже стакан із водою, але Майїні ридання переходили в якісь істеричні викрики. І тільки, коли прибіг ординатор, хорі нарешті догадалися підійти до
