— А скажіть мені, — сказав він, і йому йокнуло в грудях. — Ви справді думаєте, що я боюся вас?
Карно не здивувався, ніби давно вже чекав на це запитання.
— Так! думаю!
— А чому ви й досі мені нічого про це не сказали?
— Я бачу, що я не помилився, — засміявся Карно. — Знаєте, мені смішно: така махина, а боїтесь такої маленької людини. Мені, бачите, здалося, що ви — істерик.
— Хі… хі… Тавонарола, — захіхікав дідок і поліз до того пенька, що на ньому сидів анарх.
Анархові стисло горло спазмами, і він пізнав приплив тваринної радости: все це, значить, з'ясовується просто — він — істерик. Нічого особливого нема. І ніби боячись, що хтось розділить із ним цю радість, він навіть хитренько всміхнувся й опустив голову.
Метранпаж уважно дивився на те місце в комишах, де поринув дурень, і мовчав. Дідок підліз уже і, виставивши гнилі зуби, хіхікав.
Далі, мов крізь сон, він чув, як Карно говорив про Майю. Карно питав: відкіля вона? Анарх не знає? — І підморгнув. Він, безперечно, любить (не тільки цей дідок) гарних смаковитих дівчат. Знаєте, він любить, коли в дівчини білі литки й вона вся пухка. Знаєте — ляжеш на неї, і здається, що ліг та пуховик.
