знову сів: йому раптом ударив в обличчя сором, і він навіть подумав про себе: „Чорт! Глупота!“
— Я прохаю сірників, якщо вони єсть у вас, — повторив Карно.
Анарх вийняв коробку й недбало кинув її до метранпажа. Той підвів здивовано брови, але нічого не сказав і запалив цигарку.
— А що це у вас лежить? — спитав Карно, показуючи на анархові коліна.
Анарх здригнув і інстинктовно схопився за кешеню.
— Ви про що? — вирвалось йому тихе запитання.
Метранпаж засміявся.
— Як я вас налякав яблуками!.. Я кажу про он той листочок… Бачите?.. Ага, от-от? Я кажу — з якого це дерева. З мене недавно сміялися, що я не відрізню кленового листя від дубового… Ви як, відрізняєте?
— Ні! — в'яло промовив анарх і подивився: де ж дідок?
Але дідок сидів позаді його й тихо хіхікав. Коли анарх повернувся до нього, він показав гнилі зуби й знову кинув:
— Хе… хе… Тавонарола!
— А я оттепер уже відрізняю, — сказав Карно, — це дуже легко. Хочете научу?.. От подайте мені цей листочок… Ну, подайте ж! Ну, чого ж ви сидите… Ну, скоріш.
