— Коли я не мужчина, то чого ж ви залицяєтесь до мене?
— Я? Залицяюсь до тебе?
— Да! Ви залицяєтесь до мене. Хіба не ви тільки-но пропонували мені поцілувате себе.
— Себ-то я пропонувала тобі, щоб ти поцілував себе? — знову зареготала Майя.
Хлоня почервонів.
— Ну, я не так, значить, висловився.
— Покинь, Хлонько, говорити єрунду, ти краще що-небудь прочитай… Ну?
Анарх вийняв цигарку й запалив її; над пеньком спалахнув синій димок, і запахло. Він вбирав запах конвалії й уважно дивився на Майїне декольте. Йому раптом прийшла мисль („яка глупота“), що він ще не прокинувся, і тоді ясно постала перед ним учорашня сутичка з Карно.
Хлоня вже заспокоївся.
— Ви гадаєте, що так не можна сказати, а я гадаю, що так можна сказати, — говорив він.
— Слухай, чижик-пижик, — звернулася Майя до анарха. — Як, по-твойому, можна так сказати? Хлонько, повтори!
— Я хочу перед вами розсипати одуванчик слів, — повторив юнак.
— Це щось подібне до старомодного реверансу. Слухай, Хлонько, ти обов'язково будеш десь на провінції парикмахером.
— Хай буде й так: це теж не погано!
