Анарх повернувся в палату тільки тоді, коли до неї зібрались усі хорі. Забігала в палату сестра Катря. Вона, очевидно, хотіла ближче познайомитись із метранпажем. Сестра Катря звернулася до Карно з якимсь запитанням, але той — ні з того, ні з сього — зустрів її нахабним поглядом і одвернувся до стіни. Про це, між иншим, узнав увесь санаторій, і метранпаж остаточно всіх обурив.
Але плебеї — певна частина санаторійної публіки — виправдовувала „свого“. Проте й плебеї здвигували плечима по закутках, бо й від них Карно тримав себе окремо.
Тільки Хлоня сміливо підходив до метранпажа й похлопував його по спині:
— Що, братішка?
Що ж до анарха, то він почував: безпричинна ворожість до Карно що далі, то більш зростає. Тієї ж ночи він якось зиркнув на метранпажа — і темна мисль майнула йому в голові.
А в тім, можливо, то не темна мисль, а темна чвиря, бо надворі не переставали шкульгати дощі, бо над санаторійною зоною похилилось похмуре небо, і хмари затопили всю даль.
Бо далеко — чи з буряків, чи на буряки — рвалась проста й невесела, мов побут дикунів, дівоча пісня.
Його ніби щось штовхнуло, і він розплющив очі. Зиркнувши у вікно, анарх відчув радість теплого