Сестра Катря задумалась. Непокірні кучеряшки раз-у-раз налазили їй на очі, і вона їх одкидала нервовими рухами… Росли тіні. Над командною висотою низько проходило сонце. Зрідка з городу долітали неясні гудки… Сьогодні (як і завше в неділю) одну лежанку було одмінено, а тому й хорі порозходилися за межі санаторійної зони.
— Ні, все-таки скажіть мені: ви серйозно говорили? — спитала, прокидаючись від задуми сестра Катря.
Йому стало шкода дівчини, і він сказав:
— Ні! То я, звичайно, жартував.
— Цікаво: ви навіть умієте жартувати? — зареготала за бильцем Майя і вискочила з виноградного куща.
Майя так тихо підійшла до веранди, що анарх і сестра Катря, почувши її, здригнули.
— Підслухувати, кажуть, некрасиво! — кинув анарх.
— А ви відкіля це знаєте? — Майя, прищуливши очі, зійшла на веранду.
— Що таке?
— Та от те, що я підслухувала?
— А коли не підслухувала, то могла б зійти сюди простіш!
— Савонаролочко! — і Майя безцеремонно закинула на його шию свою руку. — Покинь учительствовать, бо ця роля до тебе не підходить.
