глухого, нікому не потрібного пса. І — повірте мені — коли добивали цього собаку, він таки вхитрився когось укусити за руку. Так і з нами. Ми — останні з могікан, остання фаланга зайвих людей. І, передчуваючи свою остаточну загибіль, ми теж норовимо вкусити когось за руку.
— Почекайте, — зробила здивовані очі сестра Катря. — Що ж тоді, по-вашому, революція?
— По-моєму? По-моєму — романтика, а справді — штайнахівське „омоложеніє“. Теж приблизно — і всяка війна, хоч це застарілий спосіб вентиляції. Хіба ви не чули, що розумні люди, до яких належать так звані франк-масони, над цим спеціяльно й працюють, саме: вентилюють землю побоїщами. Для того ж, щоб краще можна було нацькувати одну державу на другу, до цієї прекрасної чоловіколюбивої громади належали й належать воротили всіх великих держав. Наприклад: щоб розпочати війну, припустім, між Німеччиною й Францією, треба було тільки найти зачіпку. Що ж до розвязання цієї справи, то вона давно вже була розвязана за дружньою чашкою кави в масонській ложі воротилами цих держав. Це називається провентилювати трохи землю.
— Невже це правда? — подивилася перелякано сестра Катря своїми безцвітними очима й знову взялася за чорненький бантик.
— Не лякайтесь. Звичайно, це просто базарна вигадка. Я хочу сказати тільки одно: ми не тількі зайві люди, але й шкідливі.
