Сторінка:Твори. Том 2 (Хвильовий, 1928).pdf/120

на санаторійній зоні Карно розмови такі не припинялись, але несподівано набрали більш загострених форм. — „Як тобі подобається „наш?“ — питала Майя. — „Хто це?“ — підводив очі анарх. — „Метранпаж, звичайно!“ — „Саме?“ — „Ну, от… взагалі… — говорила, чомусь нервуючись, Майя. — Мені здається, що він просто пронира — і все“. — „Можливо“! — Тоді вона раптом грала очима й спирала погляд на своїх грудних яблуках. — „А от мені хочеться з ним пофліртувати. Ти як на це дивишся?“ — „Що ж, діло твоє!“ Майя клала свою руку на анархове плече, притулялась до нього всім тілом так, що анарх почував, як йому починали горіти вуха, і шепотіла: — „Ти не думай, що так… фліртувати. Я серйозно… Знаєш?.. Ну, ти мене розумієш!..“ Тоді він переходив на „ви“: — „Слухайте!“ — і він зупинявся. — „Ах, який ти смішний!“ — реготала Майя. Вона так голосно реготала, що здавалось — дзвенять усі перевали, весь ліс, усі бур'яни, всі зелені дороги. Відголоски її реготу метушились і тікали: і до санаторійної зони, і до перших міських кварталів, і в сизу загоризонтну безвість.

Це був надзвичайний регіт сильної самиці, що почувала свою силу. Але він і тут пізнавав тихий негарний смішок. Щось надломлене, ледве помітне забігало вперед і плуталось у міцних нотах реготу.