— Махаївщина! — і Унікум удано позіхнула.
Перекидались фразами, мов фліртували: гостро. Анарх подивився на клумбу: до метранпажа підійшла сестра.
Тоді заворушилася зона. Кожне навіть нікчемне явище зустрічали тут із хвилюванням, із сваркою. Хтось сказав, що метранпажа беруть у санаторій, і полетіла чутка по койках.
Одна рудоволоса дама скочила з ліжка й запитала:
— Ви не бачили, який він?.. Дуже старий?..
— Так що метранпажі не котячої породи! — вульґарно відрубали плебеї. — „Пуговки не вкрутиш!“
— Галдіть! — і дама сплюнула.
Але шум не стихав.
… І тоді ж рішили, що перший метранпажів учинок був досить оригінальний. Ця нова особа, безперечно, буде розвагою на протязі кількох сірих санаторійних буднів. Від метранпажа чекали нових трюків.
Вже світлові тіні пали на яблуні, і яблуні стояли тихо, нерухомо. Пухові сплески повисли над рікою: грали верховоди. Від кошари запахло дальнім гноєм.
— Тям! Тям! Тям! — прозвучало біля центрального будинку.
Розбитим черепком міди кінчалась остання лежанка. Хорі підводились і йшли до веранди.
