— От!
— Що от? — суворо, міняючи тон, спитала та. — Особливого нічого не бачу.
Вона розуміє, куди закидає він, і вона цинічно заявляє, що її не тільки радує, але й нервує метранпажева впертість. Майя добре знає життя й знає таких плебеїв, котрі тільки-но й корисні своєю товстозадою під боком. Ця ж, остання, продає на бульварі бублики (мухи загадили) або гнилі вишні: на фунт півфунта хвостиків — і плює на все і вся.
— Але це ж ти про дружину? — похмуро вставив анарх.
— Знаємо! — грубо кинула Майя. — Знаємо, що таке вплив оточення!
Він не сперечався, він навіть був незадоволений, що, не стримавши себе, необережно кинув це „от“. Він знав: спогади про цю невеличку сутичку з Майєю будуть тримати його в поганому настрою декілька днів. І, власне, навіщо це робити? Коли він незадоволений санаторійною публікою і вважає, що їй не місце тут, коли він так уже симпатизує опозиції, то, по-перше, чому анарх тут живе? по-друге, і сам він недалеко одійшов від Унікум, припустім. Хіба він не порівнює себе з санаторійною публікою?
— Нє! зрозумійте, — доказувала десь Унікум. — При чому тут ми?
— Е, на злодію шапка горить, — викрикнув хтось. — Плебеї все розуміють. Пора б на викиньштейн! Пора б дати місця метранпажам.
