— Тантіменталітм — от що! — кинув дідок і захіхікав.
Цього було досить. Така відповідь зірвала Хлоню, бо він вважав, що наша епоха — доба сантименталізму, і тому він не допустить, щоб хто-небудь глузував із неї. Проте такі нелогічні висновки з'ясовувались просто. Хлоня писав по закутках патетичні новели, які потай і читав анархові. Взагалі Хлоню вважали за „оригінального пацанка“: то він метушився по зоні й щось викрикував, то бачили його з похиленою головою в якійсь надзвичайній меланхолії. Жив він тут декілька місяців і за цей час чотири рази бігав до ріки топитися.
Хлоня зірвався з місця і, підбігши до дідка, закричав істерично.
— Нуда! Нуда! Сантименталізм!.. Але ти розумієш, що це! Чуєш, чортова тютя?
Всі обурились. Це ж неможливо! Який-небудь молокосос — і так поводиться з дорослими. Сестра мусить обов'язково доложити ординаторові. Хіба анарх маленький? Та він же дідка може одним пальцем убити! Хіба він не постоїть за себе, коли він всерйоз приймає цю кличку? І що тут особливого? Невже Савонарола — таке погане ім'я?.. Нарешті, чого ж анарх мовчить?.. От ще байдужий ведмідь!
А з Хлонею треба покінчити. Бо ж і справді ніхто нічого не знає про справжній душевний стан цього хлопця. Можливо, він просто рисується…
