Потім хтось вибіг за зону і — в рупор:
— Аго-о-ов!
Насторожилася ріка й понесла озов на низини, на плеса, замираючи. І знову нічого не чути. Тільки зрідка з десятин міської в'язниці долітав волохатий гомін: то кричав глухим напруженим криком тюремний наглядач.
Нарешті з дикого малинника вискочила Майя. Слідом за нею — своєю звичайною млявою ходою величезний, волохатий анарх. Скоро лежали на своїх койках і перекидались фразами. Скоро заговорила й Унікум: вона ніколи в таких випадках не мовчала. Унікум має для цього спеціяльну тираду, що в ній згадується Савонаролу, флорентійців, аскетизм, жах, ридання й т. д., і все це — недвозначний натяк на анарха.
Хтось позіхнув. Очевидно, тирада не тільки на того, кому її було призначено, але й на решту публіки вже не впливала. Проте, незабаром і сама Унікум змовкла: мабуть, і їй було нудно. І справді: промову її зовсім не розраховано на анархову запальність. Вона добре розуміє, як важко розторсати цього ведмедя. Сказала — і все!
Тільки за півгодини миршавий дідок (лежав тут недалеко), прокидаючись, згадав:
— Хе… Хе… Тавонарола!
Цим би, очевидно, і зліквідовано було відголоски на тираду Унікум, коли б не Хлоня.
— А що то значить „тавонарола“? — спитав він дідка, нервово одкинувши голову.
