Сторінка:Твори. Том 2 (Хвильовий, 1928).pdf/103

людина. Це ж його остаточно уб'є. Ну, голубонько, (обіймає) невже мені так і не можна ходити з мужчинами?“ — „А де ви ходили? Кажіть!.. Ну?“ — „…Ну, ладно… ну… ходила… ну… в ліс… ну… що ж тут такого?“ — „Звичайно, нічого!“ — знову спокійно каже перша. — „Я вашому чоловікові це тільки й скажу, що ви ходили з (ім'я рек) у ліс“. — „Що ви кажете?“ — і на обличчі другої жах. — „Та ви ж його цим уб'єте?“ — „Ну, ладно!“ — сміється перша. — „Я не скажу. Але — умова: не підходьте до (ім'я рек) після цієї лежанки… Добре?“ — „Будь ласка! на чорта він мені здався?“ — і друга робить найщиріше обличчя. Перша, усміхаючись, відходить. Тоді друга підбирає волосся й шипить крізь зуби: — „Ну, й нахалка! Шкода, що в тебе нема чоловіка!“ — … Але перша вже з (ім'я рек). — Але річ і не в цьому. Зацікавлення метранпажем доходить все-таки свого апогею. Вранці, наприклад, бачили, що до нього приходив хтось із го̀рода. Оповідають, що Карно після першої лежанки стояв у густій яблуневій зарості. Оповідають, що до нього підійшла — наче з землі виросла — фігура, очевидно, другий метранпаж. Поговорили конспіративно (в цьому всі певні) з півгодини. Потім фігура зникла в бур'янах. — „Наш метранпаж, — сміявся хтось, — пахне „нат-пінкертоном“. — „Да! Мабуть, каналья!“ — кидав другий. — А в тім, не всі ж і цікавляться Карно. Дехто просто гадає, що комусь, мовляв, хочеться зробити з нього надзвичайну людину.