рухомому танці машин керує огняною електричною вагою — непереможною, всесильною.
„… Отче наш, електричної системи віку, да буде твоя непохитна воля там — на землі, як тут — у заводі“.
… У вальцювальному цеху кипіло штавбування нагартованих шматків. По підлозі вогняні гадюки плазували з дріб'язким сміхом.
„… Попутчик… так…“
Юрко відпочивав. Остап стояв біля розпаленої печи. В руках важка крицева жердина… Крізь щілини проточувались огняні язики, бурхотала біла курява нагартованого кубла. Стогнала — на зовнішнє повітря.
Остапові м'язи залізні, спругові. Він крикнув:
— Е-ех!
Стукнув (енергійно) по землі жердиною і ще:
— Подавай! Подавай!
Підкотилась одноколеска до печи, щільно притулилась, як дитина до материної спідниці. Остап із силою одкинув дверцята й зашилив у пащу жердину.
І була біла курява, а в ній казковий велетень — Остап. Він боровся з огнем і знову крикнув:
— Держи!
Раптом полилась біла маса, і бухнувся нагартований опецьок.
— Гата!
… Попутчик… так…
