Очі… ах, ці очі… Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.
Але треба й про очі.
Очі —
— теж жучок.
Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь, то теж її очі.
А от ніс (для баришень скандал!)… ніс — головка від цвяшка: кирпатенький (Кирпик! — казали й так, поза очі тільки).
Ну, ще зріст.
Ясно: „кіт у чоботях“.
А в тім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї — уривок правди, бо вся правда, —
— то ціла революція.
Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав'язки, цікавої розвязки, а від „кота в чоботях“ — загальновизнаних подвигів, красивих рухів —
— іще багато чого.
Це даремно.
Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде:
у товариша Жучка не буде.
За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.
Товариш Жучок — це тільки „кіт у чоботях“ із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що
