А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли товариші Жучки, „кіт у чоботях“.
… Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли — це Жовтнева тайна.
… Сьогодні в степах кінноти не чути, не бачу й „кота в чоботях“.
Відкіля прийшов, туди й зник.
… Зникли, розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки.
„Кіт у чоботях“ — це муралі революції.
І сьогодні, коли голубине небо, коли вітер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душі васильковий сум.
?
Так! Я хочу проспівати степову бур'янову пісню цим сіреньким муралям. Я дуже хочу, але —
— Я не можу: треба, щоб була пісня пісень, треба щоб був —
— Гімн.
Тому й васильковий сум: хіба я створю гімн „коту в чоботях“, щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки?
Хіба я створю гімн?
|
|
От її одіж:
— Блуза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи.
Блуза колір „хакі“, без ґудзиків, колір „хакі“ це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить,
