— Відкіля ви?
— Хі! хі! хі!
Але одна сміливо сказала:
— Що тобі, паничу? Подивись на себе: тобі жити два дні. Хіба тобі до дівчат?
Здригнув.
— Відкіля це ти знаєш?
— Знаю! Тепер усе пішло на комунію. Всі знаємо.
І заспівала:
Ципльонок жареной, ципльонок вареной,
Ципльонок тоже хочіть жить.
Я не совецкой, я не кадецькой,
А я народной комісар.
І говорила:
— Бач, і той лізе в комісари — ципльонок.
— Да… — сказав і одійшов. Думав…
Увечері бачив Шкіца. Дивно: почав одягатися краще, навіть надто. І комуністи одягаються краще, може й не всі — неп.
Шкіц організовує трест і вже не говорить про Україну, тільки иноді мало.
Але він каже:
— Практика — річ велика. Це життьова пошлість, але й життьова мудрість. Треба жити. Так після пожежі: стоїш на руїнах — важко, бо смердить трішки й нагадує… та треба жити.
Карк нервово кинув:
Після пожежі не смердить!
