бракувало на талановитих поетів-агітаторів, а халтурили всі, за гонорар. Як мені тяжко писати про халтуру, я дивлюсь у майбутнє, я звертаюсь до нащадків: заплюйте темну тінь моїх сучасників від халтури.
Це — риторика утилітарного походження. Ну, і що ж. З Карком спільного — нічого, а з новелою — багато, з життям — теж багато.
Так от, революція творить новий побут, і треба писати революційний побут. Є ще пролетарська поезія, в українській літературі вона утворює добу, а може епоху…
У мене, як на сеансі на користь голодних, в антрактах — „на користь“. Між иншим — читайте оповідання на тему „голод“ — це корисно.
… Про вічність твору: де тенденція — межа її, де рафінована художність. Я хочу, щоб твір мій був вічний і величний… Пролетарська поезія — не метелик… Яка загальна композиція моєї новели?.. Важко торувати… твердий грунт, реп'яхи… Коли я вийду з літератури минулого?
Відчувайте змагання моєї класи! Моя класа — пролетаріят — по крови в бур'янах і на шляхах боротьби за волю, рівність і братерство.
У редактора Карка очі як у Гаршина, а очі Гаршина писав Репін, а Репін оголошував себе за українця, і Нюсі здавалось, що в очах Карка — степи.
