— Маріє!
— Да, Nicolas! Так.
Гримить повінь.
І тікають мутні во̀ди в невідому даль.
Кводлібет.
У Діккенса, здається, в „записках Піквікського клубу“ герой скрикнув: —
— Їхать — так їхать, як говорив папуга, коли кішка потягла його за хвіст.
У Діккенса, здається, з тих же „Записок Піквікського клубу“ є й такий радісний вираз:
— А от і я! — як сказав хтось, падаючи з десятиповерхового будинку.Студент жив у підвалі, в кімнаті з одним тусклим вікном, що виходило на глуху брудну вулицю. Але й тут він жив милостю якоїсь грузної баби, що знимала весь підвал і одводила йому цю кімнату виключно за його прекрасні очі: кожної суботи баба тягла студента до себе на кухню, напоювала його там жовтим (якась примісь) самогоном, і, коли студент часто починав хилити голову на бік, коли повз вікна проходив із калатушкою сторож, грузна баба брала енергійним жестом свою жертву за плече, роздягала її догола й клала на своє ліжко. Після так званої суботньої ночи студент завжди почував у роті якийсь неприємний запах і потім цілий день спльовував.
