Її хвилювало звичайне світло — електрика.
Тоді вона зірвалась і знову полетіла.
І от — чотири оксамитових стіни.
Ясно: вдарилась в оксамитову стіну і впала в фарфорову чашу.
Назад!
Назад!
І — в клавіші!
Пронісся мелодійний звук.
А що вона?
Ще раз у стелю розписну, а там
в знемозі
впала.
Сиділа. Важко дихала.
А її ніжки обгортав килим — то східній оксамитовий килим із Турції.
Певно, кімната була незвичайна — то була кімната в моїй уяві.
…А за вікном носився вітер, скиглили дерева, тривожно кричали гудки.
Тільки ніч сміялась тихо, темно і лукаво.
Так! Вона шукала вікна — вилетіти у вікно, у дощ, у ніч.
Але вікна не було.
А потім ще довго носилась по кімнаті. Знову падала в фарфорову чашу й билась у розписну стелю.
Була в розпуці — її надто тривожило звичайне світло — електрика.
