дзвони: то йшов піст, і каланча перекликалася з иншими церквами.
|
…А з південного бігуна, з Австралії, грізними колонами ще насувались молоді дні, і відступали — місяці, роки, тисячоліття в глуху безвість минулого. |
Старий газетяр це знав. Тільки не хотів знати!.. (О, я знаю: старий газетяр не хотів цього знати!).
… А потім розлилась ріка. По вулицях тихого степового городка летіли вже мільйони тепловіїв. Ріка затопила міст, і не було дороги на кучугури, до дуба.
Старий газетяр зажурився.
І от в одну тривожно-радісну ніч, коли весняні вечерові сутінки пливли над Зеленим Озером, пацани підстерегли старого газетяра й побили.
І таки добре побили: тільки через два тижні він вийшов із лікарні.
… А потім прийшла знову тривожно-радісна ніч: ріка нарешті увійшла в береги. Ранком до мосту прийшли плотники, і зацюкали сокири.
Скоро над рікою повис міст.
… Старий газетяр вийшов із лікарні, але він не пішов до редакції — пішов на північно-західні межі.