Тоді підводився, відходив до каланчі, за каланчу, до Зеленого Озера, де стояла самотня будка, а нижче лежало небо на поверхні брудної стоячої води…
|
Тиша. Далеко клекоче брук. Пес лежить і облизує попіл — на хвіст. (Мовчиш? — Мовчу!) Тиша. Далеко клекоче брук. Пес лежить і облизує попіл — на хвіст. |
…Уночі старого газетяра не бачили на бульварі. І ніхто не знав, як він жив, як він живе. Бо кому це потрібно?
…бо йдуть молоді дні з юнацьким запалом грізними колонами по безмежних ланах часу.
І відступають —
місяці,
роки,
тисячоліття.
в глуху невідому безвість минулого.
|
Тихий степовий городок знав і сум, і великдень цієї боротьби. |
…Коли на древній дзвіниці годинник протеленькає чверть на восьму, коли повстане заокеанське сонце, —
— вулиці знову прокидаються, і тоді бреде бульваром похила постать старого газетяра.
…Так починається день.
