Цю сторінку схвалено
ЕЛЕГІЯ
„Минають дні, минають ночі…
У грудні згнила зима, і тихий степовий городок знітився в облозі мовчазних нерухомих хмар:
— нагнав вітер із далеких Альпійських гір, через Карпатські верхів'я, через Дунай.
Прийшло різдво.
Зідхали дзвіниці, і промерзло жевріла жура: сум неспокійної землі.
Цього року старожили не бачили різдвяних зір, бо небо стояло в сірій сорочці будня.
І була мряка.
І старий газетяр теж не бачив різдвяних зір. Був він сивий, древній, майже босоніж. Стояв біля ратуші на бульварі й казав мимохідцям:
— Може купите газету?
Иноді мимохідці купували газету, иноді заклопотано проходили, иноді зупинялись і дивились на старого газетяра.
А прийшов він в-осени, коли було прозоро, коли за кварталами пахли гречки…
