А з півночи знову летів сіверкий вітер, і сунулись сірі й нудні хмари. І знову з тоскою згадував:
— Ага, телеграфіст Ять…
— …Можна зайти?
Підвівся: — Зайдіть!
Увійшла Мар'яна й мовчки сіла біля кровати. Кілька годин внутрішньої боротьби положили відбиток на її обличчя.
Гамбарський дивився прибито, перелякано, бо Мар'яна рідко до нього заходила,
а зараз зайшла.
— Чого?..
І ще дивився прибито й перелякано.
А Мар'яна в цей момент знала: „Далі не можна. Треба кінчати!“ Сказала схвильовано:
— Прийшла до вас спитати: що таке безпорадність? Що — сила волі? Не знаєте?
А потім підвелась і жагуче промовила:
— Так… Я прийшла спитати вас… прохати вас…
Мар'яна кинулась до столу й розридалась. Гамбарський розгублено дивився на неї й наливав воду в стакан.
— Випийте!.. Що з вами?
Вогкі дзвони загубились з осені. Вогка луна зарилась у болотній чвирі заулка…
