прикрили всі учреждєнія, а папашенька без шматка хліба зостався… Ну, ні, вони люди розумні й симпатичні, цього сурйозно не зроблять.
Мар'яна мовчала й знову нервово перебирала складки на спідниці.
Гамбарський положив на стіл газету й у розпуці похилився на вікно. Рецензент писав, що в його статті багато претензійности на вченість, і Гамарський йому нагадує —
чехівського телеграфіста Ять.
Це було так нахабно, так, нарешті, нетактовно…
Леонід Гамбарський з тривогою думав, що тепер він не зможе підняти своє реноме, і його професорська кар'єра розлетілася в пух.
Потім зняв пенсне й ліг на кровать.
… З півночи летів сіверкий вітер. Передають: за містом випав вогкий сніг і запорошило дороги. Над містом струмкують хмарні потоки.
З тоскою згадував:
— Ага, телеграфіст Ять!..
І здавив руками голову.
— Ага, телеграфіст Ять!..
Здавалось, б'ють обухом — цією важкою безглуздою фразою… І майнуло в голові:
— Пропав!
І відчув тоді Гамбарський, що нема вже повороту, і був один якийсь безвихідний тупик.