Кричав:
— Мар'янко! Со-о-о-рок мільйонів!
І переможно трусив кредитками над головою.
Степанида Львівна готовила самовар і теж була сама не своя, і навіть бліді щоки порожевіли їй. Руки дрижали, і ніяк не могла роздмухати огонь.
— От і кажуть: Ленін і Троцький… А що ж вони учреждєнія прикривають, чи що?
Аркадій Андрієвич сказав:
— Ох, Степушко! Якби ти знала, яка в нас катавасія. З П'ятигорську приїхав товариш Аральський, а на його місці вже другий начальник. І от тепер: той собі, а цей собі. Біда. Ну, я думаю, що все-таки Аральський переможе!
— А хто з них симпатичний? — спитала Степанида Львівна.
— Ну, звичайно, Аральський… — І додав серйозно: — У нього великі звязки. Це, знаєш, мужчина во-о!
— Так ти ж держи його руку!.. — сказала Степанида Львівна й підвела очі догори: — Аркашо! У нього портрета ще нема?
— Га?
— Та повісила б… Може коли зайде. Хто їх знає — вони люди не горді
І зідхнула:
— Боже мій! що то наробила революція. Такі хороші люди, симпатичні… прелість…
