І сказав тоді Аркадій Андрієвич:
— Мар'янко! Що ти робиш??
І сказала тоді Степанида Львівна:
Мар'янко! Що ти робиш???
А потім погодились:
„така божа воля".
…Леонід Гамбарський живе в цім же домі.
Мар'яна прийшла з роботи й пройшла прямо в свою кімнату. Сіла біля вікна й задумалась. Безсонна ніч положила на її тьмяну щоку холодний хоробливий червінь. З огидою згадувала вакханалію в „Ґранд-Отелі“
(…У вікно бились краплі мжички…).
…Згадувала спорзне, звіряче обличчя гладкого типу, і гнійні нарости на його животі.
Тоді в її очах загорілись порожні фосфорити. Порожнеча гамарила кожний нерв її істоти.
Але раптом вона відчула біля серця біль і прилив енергії.
Мар'яна вийняла з чулка пачку кредиток і з силою кинула їх у куток.
Тоді у вікні, напроти, зашарів огонь. Чути було тринькання на балалайці і веселі вигуки. Долітало:
„Ми ковалі, ми ковалі.
Куєм ми щастя на землі“
…За стіною жили комольці й завжди тривожили заулок своєю агітаційною бадьорістю.
