Ішла жура осінньої чвирі. Над міськими болотами шкульгали дощі — холодні й нудні.
Аркадій Андрієвич прокидається рано й виходить у сіни. Потім прокидається й Степанида Львівна. Мар'яна вдома не ночувала. — Мжичить холодний дощ. — Повз двір проїхаз візник на „стійку“. Коні ледаче перебирають багно. Проїхала сусідка в рибний ряд.
Напроти кричить півень на весь заулок.
Аркадій Андрієвич п'є чай і йде на службу. Степанида Львівна варить обід.
Через ті ж сіни проходить і Гамбарський.
…Коні нарешті вивезли візника на Глухайську вулицю і потюпали жвавіш.
Тротуар прокидається.
…А життя сем'ї таке:
на башті дзвін б'є дев'ять, і Аркадій Андрієвич іде на роботу. Раніш Аркадій Андрієвич думав, що він закоханий в столоначальника, а потім думав, що в комісара.
Але було просто: він закоханий у канцелярію — безвихідно, фатально. Майже кожного року сниться йому напередодні різдва (коли ялина, коли юність): якась чудова казкова королівна, що вся в білому, а біля неї, наче живі, в білих рукавичках — галантні, елегантні — журнали, пакети, сургучі й т. инш.
…Степанида Львівна — ніжна жінка й хороша хазяйка.
