Вівдя підняла трошки спідницю й цинічно заспівала:
„Пошла я раз к дантісту,
К большому спєціалісту,
Чтоб он мне вставіл в дирку
Макс нервово перекосив обличчя.
— Дюнічко!
— Знаю, що Дюнічка. Ну, ладно… А потім…
Потім вона замислилась і додала:
— А я була б інженером. Так, Максе, я була б інженером.
Макс уважно дивився на неї крізь сині окуляри, а вона примружувала очі, як кішка.
Несподівано:
— Сруліку! Мій Сруліку!
Втягував шию в плечі й нахиляв голову.
А за стіною знову кричала дитина:
— У-а! У-а!
|
|
До Вівді прийшла подружка по гімназії — Христя. Така задумлива, як вечірнє небо. Як і завжди, довго мовчала, а Вівдя стримано чекала. Хвилювалась, що з партії викинуть — інтелігентка. Завжди боялась.
Вівдя сказала:
— Яка ти жалкенька.
Усміхнулась:
— Я тобі, як другові…
