Трусилась борідка, ще підсмикував брюки й кричав мов не своїм голосом.
Хая перелякалась:
— Зою. Зоїчко! Йди сюди. Він уб'є мене.
Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся:
— Рабіня!… Рабіня! Два хота мушаєшь!
Хая теж пополотніла:
— Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки… Ах, боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох!
Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати й ускочив у Зоїну кімнату. І чути було на всю кватиру істеричне: — Рабіня! Рабіня!
Хая обняла Зою:
— Що мені робити, скажи, що мені робити… Пропала Ялта!.. Що я буду робити без совнаркомки?
Але коли Карло Іванович стих, Хая заговорила з сумом:
— Він, їй богу, скоро вмре. Він неврастеник. Я вже спокійно чекаю на його смерть… Тільки що мені робити? Пропала Ялта!..
І плачем заплакала… В саду стихло: публіка розійшлась. За вікном жевріли зорі.
Зоя вийшла з Хаїної кімнати й пішла до себе. Карло Іванович блідий, схвильований сидів край вікна.
— Канець! Тафольно! Я фам, Зоя, правду скажу: ізтєфалась ана два хота, а тепер канець. Тафольно.