Це так: язик до піднебення. От повторіть голосно:
— Ка-арль! Ка-арль!
Чоловік живе і він не знає, що він малпує. Один зробить „гав“ — другий зробить „гав!“ бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між иншим, чом ми так любимо бабине літо? Я думаю не тому, що ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія ніби-то ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує.
Хая покликала й пішла в кімнату.
А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович.
— Шьо, дєтошька?
Карло Іванович „шьо“ — прибалтійський акцент: „шьо“. Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення (вода біля латаття тихо струмкує).
Хая показала пальцем:
— Там я напісяла, візьми винеси.
Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив „генерала“ і вискочив.
…А тепер —
— а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться — Ах, ці жірні шеншіні… (здається: жірні женщини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться — всюди… жірні шеншіні…).
