…А на цвинтарі вже вирили чоловіка голубого, і барачний лікар так визнав: умер від задухи, отож живим закопали.
І рветься вже собака до бараків, нюхом чує, де злодії.
Пустили собаку. І сами пішли.
Із старшим-голубим барачний лікар іде.
І вже виганяють з палат.
— Ста-нов-и-ись!
Отже по-салдатському: становись.
Збились у купу санітари й санітарки.
Не так. У шереги треба.
Гомоніли. Гомоніли.
Гомін стих.
Держали собаку за нашийника, а потім пустили.
Знову пішов дощ, у калюжах булькає.
Обнюхає собака кожного — мовчить.
А добігла до Мазія — загавкала.
Вивели Мазія з шереги.
…Ех, Юхиме! Юхиме!
Загавкала й біля Юхима.
— Виходь!
Потім повели до старшого лікаря допит чинити.
Юхим каже: — Нічого не знаю.
А Мазій ярками подивився й байдуже кинув:
— Ну-да, живого закопали.
…Вивели їх у двір і повели в місто.
Дощ знову вщух.
|
|
