Звичайно, притягли на цвинтар до тієї ями, що рили вдень.
А яму вже зарили, свіжа могила стоїть.
Чули — од'їхала фура.
Колеса відходили по бруку.
Коли розрили свіжу сопку, з могили ще плазував кволий стогін.
То цурпалки живого м'яса, що все одно скоро підуть у вічність.
…Смерділо трупами. Мазій поставив над ямою звязану голубу людину й штовхнув її.
Гупнуло.
Застогнало.
Ну, і діла!.. Мать твою в боженят піднебесних!
Засипали.
Сказав Юхим:
— Сволоч ти і квит!
…Повернулись захмарені заулки.
Крюкало болото.
Підступали бараки й важкий труповий дух.
В палатах бігали огники.
Але то — не весело. Що тут казати — не весело.
Десь далеко за городом стогнало літо. Мабуть, умирало на чорних ланах.
…Д'ех! Не голубіє на душі!
І праворуч Дніпра, і ліворуч Дніпра.
І похилила в розпуці свою голову моя мила Слобожанщина, щоб слухати свою зажурну осінь.
