Уже видно. І видно ще на чатах каску.
По дошках провалюється гул кроків — розмірено, мов маятник.
Через плече ґвинтівка.
— Бачиш? Ну, тепер прояви себе. Ти їхню манєру зучив.
Відповів спокійно, як дощ:
— Що ж, діло ясне: зайдемо з того кінця — і не писне.
Юхим потер руки.
…Із заводу зрідка спотикаються молотки. А може то кузня, що край села стоїть?
Завод іще жевріє, тільки готується вмирати, коли змовкне останній цех.
Юхим з погордою сказав:
— Катєльщики. Це тобі не село: підложив бабу під бік і спи. Тут не засньош!
…Чорти його знають: все-таки боязко.
Скільки не говори, а треба ж і діло робити.
Д'ех, мать твою бог любив!
Націлився вже Юхим лізти, та Мазій тут зашепотів щось.
— Ну?
Сказав суворо й уперто:
— Ото ж тепер мене слухай.
— Ну?
— От тобі й „ну“.
Юхим затривожився:
— Що ти такий падазритєльной… От манєра!
