Пішли за натовпом до рейок.
…А під навісом, де вагони, — лямпи та свічки бігають.
Сунеться з вагонів скигління й іде в болото.
Метушився вартовий лікар:
— А ну, хлопці, дружніш!
А хлопці й так ледве ходять.
Учора цілу ніч носили цурпалки живого людського м'яса.
В палатах повно. Вже ніде ставити носилки.
— Отже „дружніш“. Підожди, скоро вже прийдуть, загетьманують.
…У палатах крик:
— Куди несете? Ніде. Несіть у шосту.
— Там уже наставили.
— Ну, в десяту.
— А… йди від гріха… мать твою так! Чого там язиком ляскати?
…Тільки ринви співають пісню в переливах легкого звону.
— …Земляче! А, землаче! Дай, друже, водички!
Мазій наставив свої глибокі ярки.
— Багато вас… Все одно завтра в яму.
Хорий з жахом подивився на Мазія й заскиглив.
Підбіг Юхим:
— Сматри!
І послав кудись у повітря „в бога і богородицю“.
Пахло трупами.
