Напевне, від трупового духу заморока найшла.
— Згарбаємо — не писне!
Юхим хвилюється:
— Завела сорока про Якова. Ти ділом говори. Що за манєра? От падаздрітєльной!
Одрубав Мазій:
— Не віриш, то йди!
Заблимали очі:
— Мінє усьо одно. Підсобити треба товаришам. Возьми в унімання… А ти вола, мабуть, перетягнеш… Значить, сьогодні?
…А увечері зійшлись біля Оришчиної кімнати.
— Все готове?
— Все.
Тоді вже насувалось сіре рядно осіннього вечора.
Пішли до Оришки: поки стемніє.
Оришка з Юхимом жартувала на кроваті. Борюкались.
Мазій пахтів цигаркою на палатській лаві — білій з голубиним поблиском.
В Оришки не очі — поросята кувікають.
Натягнула на Юхима млинця (кашкета, цеб-то) і на вухо телеграфує:
— Нащо цього привів? Погратися не дає. Ги! Ги!
Взяв Юхим Оришчине вухо в зуби:
— Мовчи! Хай сидить. Поспіємо.
Від борюкання кімната повна спеки. Оришка, мов сонце, що за обрій перевалює.
П'ють воду, прицмокують.
