Чи не здається вам, що ми вже давно в бараках, де труповий дух?
Га?
Суєта. Суєта. Суєта.
Хіба можна кожного зводити у ванну після довгої дороги без станцій?
…Потім рили величезні ями й кидали туди необмиті, чорні, виснажені цурпалки живого м'яса.
Не чекали й смерти — валили на підводи й везли на цвинтар. Везли на цвинтар наших полонених, що були в Німеччині.
Отже праця на дві зміни.
Лікарі ходять по палатах розгублені, сестри й служанки без ніг.
Носії. Носії. Носії.
…Мазій і Юхим теж.
І через край переливається в палатах стогін — чорний, смердючий. І вовтузяться люди й шукають виходу, ніби пацюки, що попали в раковину з рідким калом.
Душить труповий дух.
Не чути сміху в палатах.
Але не можна ввесь час у такій задусі. Виходять на повітря й з жагою ссуть його, як телята материні груди.
…Пройшла Оришка. До Юхима каже:
— Це не завод пахне.
