темно було. А потім кричу „хто там такий?“ Не відкликається. Взяв я тоді на бугайця: „хто там такий? Стріляти буду“. Не відкликається і йде до мене. Конче перелякався я, але стою. Коли це підходить. Дивлюсь — Мазій. „Чого ти тут шляєшся“? „Могилу, каже, рив“. „Це у ночі“? „А не все одно: завтра ж знову штук двадцять закопаємо“. Отакий!
— Та то його, мабуть, мерці збили з пантелику. Уже нічого йому не страшно.
— Воно так. Та його вже страшно становиться.
Юхим заспокоївся й покликав у сіни Оришку.
Така й така історія. Думаємо одного приштокати. Сам бачив плакат.
Оришка:
— Ну їх до чортової матери! Не звязуйся. Коли б чого не вийшло.
Юхим поважно узявся в боки.
— Сайдьоть! Лиш би тібє турботи не було.
А потім пожартував:
— Мінє що — як треба, то й жисті рішусь. Пайдьош на похорон, музика заграє марша…
Отже говорили ще й про иншу справу, бо помітив Юхим, що Оришка підморгувала комусь.
— Ти гляди, щоб нікоторої змєни. Нащот змєни я чоловєк пронзитєльной.
Оришка в знемозі похилилась Юхимові на груди.
…А за дверима ринви співали одноманітну пісню в переливах легкого дзвону.
