— Можете виражаться: товариш Варвара.
… Комуна гигоче, пес у сінях (перелякався) гавкає, а Варвара сердито спльовує:
— А ще комунія… Тьху!
А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в обивательські вікна, показує язика й летить далі.
… Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми. Твоє волосся пахне, мов виноградне вино.
П'ятий розділ пишу, заплющивши очі:
… Жила-була велика імперія — дроти, ліси, тракти. Сходились тракти, були станції, були допотопні надглядачі: гужевих трактів, гужевих станцій. Ідуть ліси, а там, десь у гущавині, дзвоники — це дрижула, почтові коні. Раптом дзвоники стихають — це злодії… А потім посунулись стовпи, за стовпами — шинки… А от іде до царя хохол із скаргою (це, здається, анекдот); узяв квач, уквачив… А далі ще станція, а за нею корчма… за лісами оселі, за оселями туман… І знову чути дзвоники…
… Це ж до чого? — Так собі.
… А з повітового міста, де пахне Гоголем, передають, що дехто з комуністів хазяйствичком обзавівся й будиночок збудував.
… „Е-е-ех, мамочко, заміж хочеться“.
… Поле, поле й оберемки з сонця.
