Біля етажерки лежала сосна — поруділа, а гірські трави зів'яли. Все-таки пахло сосною.
Коли стемніло, запалила свічку.
Розтаборилась півтемрява.
Теж зів'яла.
Марія пішла до етажерки й знову машинально перебирала книги.
Постукав тихенько Гофман.
Спитав пошепки:
— Ну що, як?
Марія безглуздо подивилась на нього і, не відповівши, зачинила двері.
А за вікном по станиці урочисто брів на схід синій листопад і зникав у невідомих пісках у Закаспії.
Вадим лежав, розкинувши руки, волосся йому спадало на тьмяний лоб. Иноді кашляв і вихаркував шматки крови, які безсило падали йому на груди. Вся сорочка в напівтемній кімнаті оддавала багрянцем.
Стіни дивились сіро й похмуро.
Вадим догоряв. Кімнату наповнили хрипи.
Здавалось, десь булькає вода. Було болотно.
Марія дивилась на Вадима, заложивши руки за голову.
… Уночі Вадим почав ловити руками повітря.
Марія підійшла до ліжка.
І побачила раптом у Вадимових очах гарячий день. Взяла його руку. Вадим на хвилину завмер, але несподівано рванувся й одкинув голову.