тажені. І ясно дивляться навантажені. Відкіля ця ясність?
І туманіють глухі заулки нашої республіки.
Раптом вітер стих…
На вулиці стояла порожнеча. На баню церкви злітались галки, тисячі галок. Кричали, падали, злітались.
Здавалось, що тут недавно проїхав Чичиков.
— Чи-чи!
— Кра! Кра!
У станицю заглядали хмари.
З Зараївського хутора йшли.
Раптом Вадим розплющив очі й покликав Марію. Говорив розірвано, давився словами:
— … Це — перед смертю… Останнє моєї мелодрами. Круг пройшов… Але дивись, Маріє, на нашу сучасність… з XXV віку… Пам'ятаєш: Домбровський, Росель, Делеклюз…
… Павза.
Потім додав ще:
— Християни мають своє євангеліє. І ми… Так, Маріє… Я знаю… чого ти не була… моя.
І знову впали вії.
Марія мовчала. Схилилась на коліна біля кровати й теж була чорна.
… А за вікном стояла порожнеча, і на баню церкви злітались галки:
— Чи-чи!
— Кра! Кра!
