Гофман:
— Нічого… От почитайте в „Правді“ про наш винахід у виробництві фарб. Теж світова справа.
… Марія до світанку слухала, як кашляв Вадим за стіною. Це її турбувало, і вона пішла до нього. Сказала:
— Слухай, Вадиме, тобі треба на повітря.
Вадим виглядав чорно. Проте говорив іще жваво:
— Що ти так часто до мене? А як же: я ж тебе кохаю.
— Так?
… Марія порадила проїхатись по почту.
Згодився.
Зиммель сказав, щоб запрягли тачанку.
…Виїхали в степ після обіда.
На тачанці Марія й Вадим. За ними верхи Зиммель.
Стояв голий чорнозем і без кінця степ. Праворуч летіли гори.
Марія задумалась. І Вадим задумався. Збоку гарцював у бурці Зиммель. Марія дивилась на гори.
А потім сказала:
— Ах, Вадиме, як я не люблю Зиммеля.
— І я не люблю.
Вона:
— Це символ всефедеративного міщанства.
— Так.
Вадим часто кашляв. Марія з болем дивилась на нього.
